ЖАГА  АКТИВНОГО  ЖИТТЯ

Напередодні Міжнародного дня інваліда хочу знову порушити питання безбар’єрності, бо в нашій країні суцільне бар’єрне середовище створює найвищі кордони психологічні, а вже тоді високі пороги та східці. Адже в нашому районі про інвалідів згадують лише раз на рік, та й то не завжди. Нещодавно я була в Національному центрі паралімпійської і дефлім-пійської підготовки та реабілітації інвалідів “Україна”. Там дійсно немає бар’єрів. Скрізь біля входів –  пандуси. Двох- і трьохмісні кімнати, в номері є душ, туалет, умивальник, холодильник, вимикачі й розетки на такому рівні, щоб можна було дістати з коляски. А головне – це заняття. Оскільки це – табір фізкультурно-спортивної реабілітації, то після сніданку в нас була техніка їзди на колясках, де навчали на “активках” переїжджати через бордюри й перешкоди, їхати  східцями (тримати візок на балансі). Після цього – спортзал, де ми грали в волейбол, пінг-понг, були глядачами на чемпіонаті України з фехтування на візках. Після обіду дві години вільного часу, а потім – тренажерний зал. Я спробувала себе на різних тренажерах і виявилось, що  мінімальні навантаження (5 кг) можу витримати. І  качати прес можу, на велотренажері теж можу крутити педалі. Після вечері – дискотека, або можна посидіти на природі біля вогнища в компанії друзів. Двічі були водні процедури: фінська сауна, російська баня, турецька баня, джакузі – (на це дається година). Я їх відвідувала по черзі. Є також стадіон. На ньому  проводили марафон на візках – 1 круг, 3 круги, 8 кругів. Я була з татом, то одного дня ми ходили в місто погуляти в парку ім.Фрунзе. Побували на набережній, відвідали краєзнавчий музей та акваріум. А коли їхали звідти, то нам навіть на дорогу пайок видали.

 До Національного центру  приїздять групами. З кожної області – група, в якої є свій тренер, керівник. З Київщини було лише четверо, тому нас приєднали до чернігівської групи. А так все чудово – трьохразове харчування в їдальні, прекрасна кримська природа, тепла погода ( температура була  +20), гарний піщаний пляж, Чорне море, приємні спогади! Користуючись нагодою,  висловлюю величезну подяку депутату Верховної Ради, президенту паралімпійського комітету В.М.Сушкевичу, котрий надав мені путівку до цього центру. А також своїм батькам за те, що повезли мене туди. Надіюсь, що колись  потраплю туди ще! Єдине побажання, щоб нарешті у нас в Ставищі провели якийсь вечір для інвалідів району, щоб ми нарешті хоча б познайомились! Було б добре, якби наші підприємці не лише продуктовими пайками допомогали, а й частіше проводили такі подорожі для інвалідів, як літом в “Софіївку”. Було б непогано поїхати на Новий рік до Києва в Палац культури “Україна” й взагалі погуляти Києвом. Хоча я розумію, що для таких поїздок потрібні кошти на бензин і транспорт, але невже у всьому Ставищенському районі не знайдеться благодійників, які організують таку поїздку для людей на інвалідних візках?!! Адже ми рідко буваємо за межами власної хати й для нас це стало б радістю!

З повагою інвалід І групи Іванна Сілецька. с.Полковниче.

Від редакції: Цього листа, як і все інше, що їй доводиться писати, Іванка написала , тримаючи ручку зубами. Якими зусиллями волі це їй дається, знають лише Господь Бог та найрідніші люди – тато, мама й сестричка. Іванці дуже хотілося мати комп’ютер. Адже для неї він – справжнісіньке віконце у світ, нові можливості для спілкування. І ось мрія дівчини здійснилася. В оселі Сілецьких днями з’явився комп’ютер. То – подарунок від Асоціації інвалідів-комп’ютерників України.