|
Люди, история, времена
|
|
| Viktor | Дата: Четвер, 04.09.2008, 13:11 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Исторические факты об известных людях, которые родились, жили, были проездом в Ставищенском районе или внесли свою лепту в развитие и благополучие района.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 19.10.2020, 10:47 | Повідомлення # 391 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Газета "Сільські обрії" від 23.08.2013
До рідних витоків
"Антонівка"
Імена людям зроду дають,
Їх ми носим усі до спочину.
Та с ймення, що потім живуть
В чім-небудь. переживши людину —
В назвах давнішніх сіл, селищ, міст.
Вулиць, гребель. ставка чи левади.
І топонім такий розповість
Про людину частиночку правди.
Жив на світі Стефанський Антін,
Орендар діловий і завзятий,
Що на залишках спалених стін
Забажав слободу заснувати.
Кажуть давні архівні книжки,
Що Антін був службовцем заможним,
Мав від старости до звіз такий.
За яким поселять було можна
Втікачів, просто вільних людей
В передмісті Ставищ, на узвишші,
Тут. де сонце зі сходу іде,
І в яру Тікич воду колише.
Де в десятім столітті казись
Давньоруське було городище...
Час пробіг — знов народ заселивсь
Серед поля побіля Ставища.
Більш, ніж двісті, відстукало літ,
То ж відхилим історії браму...
Піали, далекий долаючи світ.
І шляхами, й лугами-ярами
Всі, хто волі жадав у степу.
Не боявся розгульного вітру,
Потаємну шукали тропу,
Що під ноги стелилась привітно.
Поселенців сюди прибуло
З півдня, півночі, заходу й сходу,
…
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 04.11.2020, 21:57 | Повідомлення # 392 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Источник: Gazeta Cukrownicza №14 Warszawa, 31.12.1910
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 11.11.2020, 07:53 | Повідомлення # 393 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Николай Иванович Чекмарёв (1849 – не ранее 1926) – военный инженер, архитектор.
Происходил из потомственных дворян Тамбовской губернии. Окончил Владимирскую военную гимназию (1865) в Киеве, Николаевское инженерное училище (1868) и Николаевскую инженерную академию (1874) в Петербурге. Некоторое время состоял при инженерном управлении Киевской крепости.
В 1877-1878 годах участвовал в русско-турецкой войне на Балканах в составе саперного батальона и 14-го армейского корпуса. Отличился в Добрудже при взятии укреплений Базарджика. Был удостоен боевых наград вплоть до ордена Св. Владимира 4-й степени с мечами и бантом. Полковник-инженер с 1891 года.
В 1880-м он по совместительству занял должность штатного архитектора Киевского учебного округа. На новом посту военный инженер осуществил множество построек в разных городах и местечках. Возводил школьные здания на Киевщине, некоторые из них до сих пор служат задачам образования, как школа в селе Роскишна (окружной архитектор учебного ведомства Н. И. Чекмарев присутствовал 16 октября 1896 года, при торжественном освещении школы).
В июне 1898 года Николай Чекмарёв сообщил попечителю Киевского округа Владимиру Вельяминову-Зернову о том, что хотел бы вернуться на действительную военную службу. Однако долго продолжать службу Николай Иванович не стал и вскоре вышел в отставку. Как раз в 1898 году были существенно повышены пенсии для офицеров. Выслуга лет у Чекмарева была немалая, к тому же он участвовал в боевых действиях. На прощание полковника, по обычаю тех лет, наградили следующим чином, так что он вышел в отставку в чине генерал-майора.
После отставки Чекмарев жил в местечке Гостомле (Гостомеле) под Киевом. Там его жене Анастасии – урожденной Красовской, дочери одного из крупнейших на Киевщине помещиков и землевладельцев – принадлежало имение, названное "Чекмаревка". Семья Чекмаревых получала доход от аренды пахотных земель и сенокосов. Но в 1917 году все пошло прахом.
В 1920 году, уже будучи стариком, овдовев и оставшись без средств к существованию, был принят в Гостомельское общество. Последние имеющиеся сведения об Н. И. Чекмарёве датированы 1926 годом.
В Киеве Николаем Ивановичем были возведены: здание Киево-Печерской (5-й) гимназии и Здание 4-й гимназии, пристройка к зданию Реального училища, доходный дом генерала Павлова.
Источники информации: В.С. Перерва, газета Киевлянин за 1896 год, Википедия, livejournal.com
Школа в Роскишне.
Здание Киево-Печерской (5-й) гимназии в Киеве. Проект был составлен в 1884 году, строительство велось в 1885-1886 годах.
Здание 4-й гимназии в Киеве, возведено в 1897-1898 годах.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 13.11.2020, 15:36 | Повідомлення # 394 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Кто ещё причастен строительству школы в Роскишне? Хотя, во многих источниках, школа значится в Ставище.
Строительство такой школы, ни в каком-то большом городе, а где-то в глубинке Киевской губернии, было делом не частым. 29 апреля 1895 года "На закладке двухклассного училища в Ставищах присутствовал попечитель учебного округа тайный советник Вельяминов-Зернов" 1. Он же присутствовал на открытии школы в 1896 году, построенную по тем временам за рекордные сроки. "Торжественное освящение здания 2-х классного народного училища с ремесленными отделениями для учеников и учениц в местечке Ставище Таращанского уезда состоялось 16-го октября. При торжестве этом присутствовали владелец имения егермейстер Двора Его Императорского Величества граф В.А. Браницкий, попечитель учебного округа В.В. Вельяминов-Зернов, … По случаю освящения отцом благочинным была сказана подобающая речь; попечитель Киевского учебного округа В. Вельяминов-Зернов указал на воспитательное значение училища в его воспитательном значении для народа; …" 2.
Владимир Владимирович Вельяминов-Зернов (1830-1904), родился в Санкт-Петербурге – историк-востоковед, почётный член Академии наук, попечитель Киевского учебного округа, тайный советник.
В 1850 году окончил Александровский лицей. Ещё в Лицее у него появился интерес к восточным языкам, и он стал брать уроки еврейского, арабского и персидского языка. Поступив на службу в Азиатский департамент Министерства иностранных дел, в 1851 году Зернов-Вельяминов отправился в Оренбургскую губернию, где занялся практическим изучением тюркских наречий, до тех пор почти не исследованных. Вернувшись в Петербург в 1856 году, Зернов-Вельяминов продолжил службу в азиатском департаменте.
В феврале 1859 года он был избран секретарем Восточного отделения Русского археологического общества, затем, с 1861 по 1872 год он являлся секретарем археологического общества. С 1858 года был адъюнктом Императорской академии наук по разряду лингвистики историко-филологического отделения (мусульманские языки); с 1861 г. по 1878 г. – экстраординарный академик, первый академик-востоковед из числа русских учёных. С 1888 года он был назначен на должность попечителя Киевского учебного округа, которую занимал до 1902 года. В 1889 году, он стал председателем комиссии по разбору древних документов в Киевской, Волынской и Подольской губерниях. Состоял почётным членом общества Нестора-летописца. Владимир Владимирович был действительным членом Русского географического общества, Московского археологического общества, Германского общества ориенталистов в Лейпциге, Французского археологического общества, иностранным членом Института провинций (Франция), членом-корреспондентом Бельгийской археологической экспедиции и др.
В тайные советники был произведён в 1891 году.
Начиная с 60-х годов XIX в. Владимир Владимирович напечатал 322 работы, посвященные современному положению Кокандского ханства, историческим известиям о киргиз-кайсаках (Казахстан) и отношениях России со Средней Азией, а также о Кокандском ханстве времени правления от Мухаммеда-Али до Худоярхана.
Скончался Владимир Владимирович в 1904 г. в Киеве.
Источники:
1. Газета «Киевлянин» № 132 от 14 мая 1895 г.
2. Газета «Киевлянин» № 290 от 20 октября 1896 г.
3. Википедия.
4. Исторический вестник № 3, Санкт-Петербург, 1904.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 17.11.2020, 16:30 | Повідомлення # 395 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Попробую идентифицировать некоторых других участников событий 29 апреля 1895 года в селе Роскишна.
"На закладке двухклассного училища в Ставищах (Роскишна) присутствовал попечитель учебного округа тайный советник Вельяминов-Зернов, представитель от администрации крестьянских учреждений действительный статский советник Ф. А. Троицкий, инспектор народных училищ Стороженко, чиновник особых поручений Извольский, окружной архитектор военный инженер Чекмарев, уездный предводитель дворянства Репойто-Дубяга, председатель съезда местных мировых советников Малама, мировые судьи Таращанского уезда, исправник, волостные старшины со старостами …" 1.
С Вельяминов-Зерновым и Чекмарёвым уже разобрались.
"Чиновник особых поручений Извольский".
Пётр Петрович Извольский (1863-1928) – российский государственный служащий. Происходил из русского дворянского рода.
С 1888 года – исполняющий должность чиновника особых поручений VII класса. С 1894 года, временно исполняющий должность инспектора Киевского учебного округа. С 1896 – инспектор Киевского учебного округа. Действительный статский советник (1905). Обер-прокурор Святейшего Синода (1906-1909). Был курским и екатеринославским губернатором.
В должности инспектора Киевского учебного округа присутствовал на открытии школы в Роскишне 16 октября 1896 года 2.
"Уездный предводитель дворянства Репойто-Дубяга".
Иван Иванович Репойто-Дубяго (1855-?). Окончил Николаевское кавалерийское училище в 1877 году. Таращанский предводитель дворянства 3. Позже, вице-губернатор Волынской губернии, жил в Житомире.
Был владельцем села Малая Березянка Таращанского уезда.
"Председатель съезда местных мировых советников Малама".
Захарий Фёдорович Малама (1928-?) – тарашанский уездный предводитель дворянства,
председатель Сквирско-Таращанского съезда мировых посредников.
Закончил историко-философский факультет Харьковского.
Малама – дворянский род, древний, до 1685 г., происходящий от Андриаша Дмитриевича Маламы, бывшего охочекомонным полковником.
Источники информации:
1. Газета "Киевлянин" № 132 от 14 мая 1895
2. Газета "Киевлянин" № 290 от 20 октября 1896
3. Дворянскій адресъ-календарь на 1897 годъ.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Четвер, 26.11.2020, 12:15 | Повідомлення # 396 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Какое покрытие для крыши использовали ставищане в 18 веке для ставищанского замка?
Из Люстрации 1765 года при описании Ставища сказано: «… ворота с амбразурами, покрыты гонтой; … замок покрыт гонтой, в нем покоев 2, с алькежем и гардеробом. …»
Что такое гонта и как она изготавливалась?
Сначала происходит очищение древесины от коры до тех пор, пока не останется ровный кругляк, диаметр которого будет находиться в пределах от 30 до 60 см. После этого древесина оставлялась на просушку. На следующем этапе кругляк разрезается на болванки. Их длина составляла примерно пол метра, +/- 10 см. в зависимости от длины и наклона ската. Затем молодая часть древесины полностью срезалась, чтоб данный слой под воздействием влаги не загнивал. Только после этого происходит разделение материала на плашки. Их толщина составляла около 1 см. Для закрепления гонта создавалась сплошная или частичная обрешетка. Закрепление происходило при помощи длинных гвоздей. Плашки должны перекрывать друг друга примерно на половину. Изготавливалась гонта только топором, пиленые дощечки из-за разлохмаченных волокон впитывали в себя много влаги и быстро разрушались. Колотые же дощечки «сглаживались» топором и спокойно выдерживали до 20…25 лет эксплуатации.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 30.11.2020, 12:30 | Повідомлення # 397 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Исторические события бывают разные. В 2020 году изменился административный статус Ставищенщины, а в месте с ним и система административного управления.
26 ноября 2020 года состоялась первая сессия Ставищенского поселкового совета Белоцерковского района Киевской области.
Ставищенський селищний голова – Джужик Леонід Петрович
Перший заступник селищного голови – Нечаєнко Ірина Вікторівна
Заступник селищного голови – Потієвський Сергій Олександрович
Секретар селищної ради – Борщ Раїса Григорівна
Обласний депутат – Даценко Тетяна Валеріївна
Депутатський загал складають: Бабушкін Павло Ігорович, Бандура Роман Вікторович, Берідзе Ека Емзарівна, Берідзе Олена Олексіївна, Волошкевич Віталій Андрійович, Гарликівський Віктор Іванович, Гринюк Володимир Васильович, Борщ Раїса Григорівна, Деркач Юрій Олексійович, Дерманець Анатолій Федорович, Стеценко Олександр Степанович, Звіряка Дмитро Петрович, Кашуба Інна Миколаївна, Книшовський Сергій Віталійович, Коновалюк Інна Степанівна, Котик Олександр Володимирович, Лимар Дмитро Павлович, Лук’янець Наталія Ігорівна, Марущак Олег Вікторович, Пацеля Василь Прохорович, Пацеля Олександр Васильович, Тертичний Олександр Вікторович, Ткач Борис Григорович, Ференець Сергій Борисович, Шалієвська Тетяна Сергіївна, Юхименко Ігор Миколайович.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 11.01.2021, 21:06 | Повідомлення # 398 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Олександр Володимирович Котик, учитель фізичної культури та захисту Вітчизни Ставищенського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – юридичний ліцей» № 2 ім. О. С. Паланського Ставищенської районної ради Київської області
Є на карті Київської області мальовничий куточок, що славиться своєю пишною красою довкілля, – село Розкішна на Ставищенщині. У ньому в чудовій родині Котиків 5 квітня 1969 року народився син Олександр.
Після закінчення школи Олександр вступив на навчання до Київського державного інституту фізичної культури та 1992 року отримав диплом за спеціальністю «Фізкультура і спорт».
На початку педагогічної діяльності Олександра Володимировича було все: радощі і прикрощі, досягнення й розчарування. Проте любов до педагогічної професії, наполегливість у роботі допомагали долати труднощі, а творчий підхід до організації уроків фізичної культури, вимогливість забезпечили авторитет і повагу учнів, батьків, колег.
О. В. Котик вважає, що по-справжньому виховати в учнів почуття патріотизму може тільки той педагог, який палко любить свою Батьківщину.
Тому, коли в серпні 2014 року прийшла повістка з військкомату, він без вагань відбув у зону АТО виконувати свій громадянський обов'язок, де у званні молодшого сержанта на посаді командира окремої танкової бригади з 6 вересня 2014 до 28 серпня 2015 року захищав рідну землю від агресора. Будучи командиром САУ – 2 С1 (Гвоздика), Олександр Володимирович воював біля міст Бахмута, Попасної, Дебальцевого, Золотого. Були жорстокі бої на Сході України, і вчитель із честю й достоїнством захищав рідну землю.
Педагог нагороджений медаллю «Учаснику АТО», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», почесними грамотами Київської обласної ради.
Кожного ранку, за будь-якої погоди, йде до школи Олександр Володимирович Котик. Люди зустрічають його поглядами, сповненими поваги й любові, яку він заслужив.
Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 11.01.2021, 21:10 | Повідомлення # 399 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Михайло Миколайович Беліцин, учитель фізичної культури Ясенівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Ставищенської районної ради Київської області
Народився Михайло Миколайович 13 листопада 1965 року в мальовничому селі Яблунівка Білоцерківського району Київської області.
Після закінчення Яблунівської середньої школи в 1983-1985 роках служив у Збройних силах СРСР. Від 1985 року навчався в Чернігівському державному педагогічному інституті імені Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Початкове військове навчання і фізична культура». Після закінчення навчання від 1991 року працював на різних посадах: у 1995-1997 роках – на посаді інспектора в справах неповнолітніх в органах МВС України, 2010 року призначений на посаду вчителя фізичної культури Ясенівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Високий професіоналізм, відданість обраній справі, власний стиль вирізняють М. М. Беліцина з-поміж інших наставників дітей та учнівської молоді.
Але найпочесніший обов’язок, вважає педагог, – захищати Батьківщину. У 2016 році був призваний на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. Від 28 вересня 2016 року до травня 2017 року Михайло Миколайович служив заступником командира з морально- психологічного забезпечення 3-ої танкової роти 72 ОМБр танкового батальйону в районі Авдіївки,у травні-жовтні 2017 року – заступником командира 4-ої роти 2 механізованого батальйону 27 ОМБр з морально-психологічного забезпечення в селі Верхньоторецьке в районі Авдіївки, а від травня 2018 року до січня 2019 року – заступником командира мінометної батареї 2 механізованого батальйону 72 ОМБр з МПЗ в селищі Троїцьке Луганської області.
У березні-липні 2019 року М. М. Беліцин був учасником Міжнародних навчань у смт. Стеричі Львівської області, у липні-серпні 2019 року пройшов підготовку та відбув у ООС у район м. Попасної Луганської області.
Із 9 вересня 2019 року за наказом ОК Північ був переведений у Ставищенський РВК для подальшого проходження військової служби за контрактом із ЗСУ.
Справжній чоловік – це сильна людина. У нього справа честі – понад усе. Саме таким є Михайло Миколайович Беліцин.
Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 12.01.2021, 08:54 | Повідомлення # 400 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Навчальний середній педагогічний заклад – Білоцерківську педшколу – було відкрито постановою Ради народних комісаріатів УРСР 4 жовтня 1920 року для підготовки вчителів початкової школи.
1923 року навчальний заклад було реорганізовано в Білоцерківські Вищі трирічні педагогічні курси імені Бориса Грінченка. У жовтні 1923 року Білоцерківський педагогічний заклад освіти поповнився слухачами Ставищенських і Тетіївських трирічних педагогічних курсів. Стратегічним завданням педагогічного закладу була термінова підготовка вчителів початкових класів для сільської місцевості. Навчання бути платним, і оплата за цей період від усіх студентів складала 1 250 пудів хліба, іноді грошима від 10 до 100 крб., виключення становили відмінники й діти-сироти.
За документами архівного фонду в цей період на педагогічних курсах навчалося 270 студентів, яких готували 18 викладачів. На базі семирічки термін навчання тривав 3 роки.
На фотографії слухачі педагогічних курсів. 1923 рік
Джерело: Київщина: історія рідного краю, Біла Церква, 2020
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 27.01.2021, 08:30 | Повідомлення # 401 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Уведомление № 4634 командира 7-го Финляндского стрелкового полка в адрес Таращанского уездного исправника, что стрелок, происходящий из местечка Ставищ, Мейлах Иосиф Черкасский, 18 июня сего года убит в бою на реке Гнилой Липе, с объявлением о смерти родственникам покойного.
31.12.1915
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 29.01.2021, 09:00 | Повідомлення # 402 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | 25 січня 2021 року виповнилося 90 років нашому земляку, поету, річковику Миколі Трохимовичу Касяну.
Народився Микола Трохимович 25 січня 1931 року в Торчиці. З мамою і братом дуже тяжко пережили голодомор 1932-1933 рр. У 1937 році пішов у школу. Навчання поєднував з роботою в колгоспі. Один день ходив до школи, а десять – на роботу. Після закінчення семирічки з 1951 р. по 1955 р. служив у морській авіації Балтійського флоту.
Повернувшись додому, закінчив курси шкіперів. Працював у Дніпровському пароплавстві. Без відриву від виробництва закінчив чотирирічну школу командного складу та два відділення Київського річкового технікуму за спеціальністю судноводія і судномеханіка. Понад три десятиліття працював капітаном і судномеханіком на Дніпрі та його притоках.
Водночас займався літературною творчістю. Перші вірші були надруковані в газеті "Водник", пізніше друкувався в районних та обласних газетах. Неодноразово його вірші звучали по республіканському радіо.
В фонді Торчицької бібліотеки є п'ять збірок поезій Касяна Миколи Трохимовича – "Сонячні стріли", "Тобою, земле, я горджусь", "Треба всім порозумітися", "Щастя ще всміхнеться" та "Біда у тім, що йдуть літа".
 
Нажаль, подальша доля нашого земляка не відома.
Як зросло моє село!
Як зросло моє село!
Сіл таких немало.
Вже й маленьке джерело
Штучним морем стало.
Мов гриби доми ростуть,
Фабрики, заводи ...
Українці тут живуть –
Нація свободи.
Народила аж трійнят
Галя Опанащо!
Теща каже:
– Справний зять!
Видно, не ледащо.
Молодь наша як один –
В трудовій колоні.
В майбуття йде селянин
В нашому районі.
Джерело: Бібліотекар бібліотеки-філії села Торчиця Ломачинська Оксана Миколаївна.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 31.03.2021, 16:19 | Повідомлення # 403 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | Эразм Микульский (1863, Ставище – 1918, Киев).
Посмертное воспоминание.
2 июня 1918 года, польское общество в России понесло новую тяжелую утрату из-за смерти Эразма Микульского. Родился на Украине в м. Ставище, где его отец владел аптекой, которая с 1835 года не выходила из рук семьи Микульских. Э. Микульский, после окончания реального училища в Белой Церкви поступил в технологический институт в Петрограде. Принимая там активное участие в движении за свободу, он был вынужден прервать учебу и поселиться в Ставище, где он посвятил себя фармацевтической профессии. После окончания фармацевтических курсов в Варшаве Э. Микульский поселился в Киеве и, работая по профессии, все свободное время посвящал социальной службе. Избранный президентом Киевского Фармацевтического Общества Взаимной Помощи, в течение нескольких лет он бескорыстно выполнял свои обязанности, приведя Общество к значительному развитию. Вынужденный в результате смерти отца, взять на себя управление аптекой, он вернулся в Ставище, где также продолжил свои общественные работы. В целом уважаемый за свой разум и праведность характера, он завоевал всеобщее доверие и большую популярность среди всего населения, включая крестьян.
Полностью преданный национальному делу, Э. Микульский посвятил себя делу распространения образования и повышения осведомленности поляков в Украине. Он принимал активное и горячее участие во всех общественных организациях, возникающих в России. Во времена упадка духа и уныния, он всегда мог ободрить и воодушевить своих товарищей. Погромы в России стали для него страшным ударом, когда он увидел, что все наше культурное наследие, накопленное веками трудом, разрушают руки варваров. Это был такой удар, который он не смог пережить. Попав на больничную постель, после нескольких месяцев мучений, он умер в Киеве в возрасте 55 лет.
Источник: Фармацевтические новости, № 17-22, Варшава, июль-август, 1918
Про брата Эразма Микульского – Антонио Феликса Микульского, можно прочитать здесь.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Неділя, 04.04.2021, 13:03 | Повідомлення # 404 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | 
В местечке Ставищах, Киевской губернии, Таращанского уезда, 25 сентября (6 октября) 1887 г., будет проходить ПРОДАЖА ЛОШАДЕЙ НА ТОРГАХ.
На торгах будут представлены жеребцы и кобылы пород: арабские и английские, пригодные для стада и для верховой езды, а также жеребцы, кобылы и мерины, пород: Першеронские, Нормандские и иные, пригодных для стада и упряжи, всего около 40 штук со стада графов Владислава Михаила Браницкого и 9 штук чистокровных со стада Александра Раковского. Последняя станция Фастовской железной дороги местечко Белая Церковь. Подробности можно узнать у управляющего стадами графа Браницкого, П. Закшевского, почта Белая Церковь, телеграф Ставище.
Торги будут за наличные с добавлением 3% от суммы ставки в пользу услуг конюшни.
На следующий день после окончания торгов лошадьми, то есть 26 сентября, на фольварке Вышковском графа Владислава Браницкого, примерно в 3 верстах от Ставищ, также будет проведена продажа коров путем торгов, пород (Симментальской и Голландской), чистокровных баранов Саутдаун и свиней чистых племенных английских пород: Беркшир и Йоркшир.
Газета Kurjer Warszawski, №234, 25 августа 1887
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Субота, 10.04.2021, 17:56 | Повідомлення # 405 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1990
« 11 »
Країна:
Статус: | 
Официальные дела.
Его Величество соизволил одобрить предложение экономического департамента Государственного совета о расходах из капитала, дарованного графиней Александрой Браницкой. Вывод гласит следующее:
I. Из капитала, причисленного к особым фондам Министерства внутренних дел, и дарованного гр. Александрой Браницкой, потратить безвозвратно:
1) 50 000 рублей серебром на пополнение уставного капитала сельского банка в Белой Церкви;
2) 20 000 рублей серебром на устройство трех кредитных касс при муниципальных управлениях в бывших имениях гр. Александры Браницкой;
3) 9 730 рублей серебром на строительство дома для ремесленной школы в Ставищах;
4) 17 094 рублей серебром на содержание в 1892 г. школ в Ставищах и Кожанке и на расходы церковно-приходских школ в имениях, которые принадлежали гр. Браницкой.
II. Капитал, который останется после выдачи вышеуказанных сумм в соответствии со счетом, который останется на 1 января 1893 года, станет неприкосновенным капиталом, имени графини Александры Браницкой.
III. Проценты от этого неприкосновенного капитала ежегодно причисляются к депозитам киевского, подольского и волынского генерал-губернатора, делящиеся следующим образом:
1) 5 000 рублей серебром на содержание школы в Ставищах;
2) 1 625 рублей серебром на содержание школы в Кожанке;
3) 2 000 рублей серебром на благотворительность и пожарные инструменты;
4) оставшуюся сумму использовать на церковно-приходские школы и на начальные школы в имениях, которые принадлежали гр. Александры Браницкой.
IV. Министр финансов, по согласованию с министром внутренних дел, внесет изменения, вызванные вышеизложенными постановлениями (I-III) в закон о сельском банке в Белой Церкви, дополнив соответствующий закон положениями об устройстве кредитных касс при муниципальных управлениях.
Газета Słowo, №170, 2 августа 1892
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
