Ставищенський район розташований в південно-західній частині Київської області в межах Придніпровської височини правобережного лісостепу України. Район межує : на півдні і південному сході – з Жашківським районом Черкаської області; на південному заході – з Тетіївським, на півночі – з Білоцерківським , на північному заході – з Володарським, на північному сході – з Таращанським районами Київської області.

Територію району перетинають автомобільні шляхи державного значення: Одеса – Київ, протяжністю 22 км та обласного значення в напрямках Володарки, Тетієва, Таращі – 37 км.

Ставищанський район має давню історію. Про це свідчать знахідки знарядь праці періоду неоліту. А численні кургани, курганні групи та поселення є підтвердженням культури і життєдіяльності в давньоруські часи. У період Київської Русі поряд з слов`янами тут проживали племена торків, берендеїв, горних клобуків, які охороняли південні рубежі держави.

В літописах ІХ-ХІІІ ст. згадуються найдавніші поселення району, на території яких знаходяться сучасні села району: Торчиця, Винарівка, Стрижавка.

У XVII ст. на землях Білоцерківського старости виникло поселення, розташоване на каскаді ставків, яких на 20 верст було сто, отримало назву Ставище. На 1935 рік Ставище згадується вже як містечко, що мало оборонне укріплення та військовий гарнізон. Йому було надано магдебурзьке право, за яким, зокрема , ремісники об’єднувалися в цехи .

Селяни та козаки містечка взяли активну участь у визвольній війні 1648-1654 р. Ще до початку загальнонародного повстання сюди прибув один з посланців Богдана Хмельницького-Ярема Кончевський , який дістав завдання встановити контакт з населенням Наддніпрянщини.

В січні 1651 року Богдан Хмельницький, за свідченням літописця, розмістив козацькі полки біля Бугу, а сам розташувався у Ставищі.

У наступні роки Ставище згадується як укріплене козацьке місто. 23 червня 1653 року сюди прибуло посольство на чолі з боярами А. Матвєєвим та І. Фоміним для зустрічі з гетьманом. Після історичної Переяславської Ради Ставище стало сотенним містом Білоцерківського полку. Взимку 1655 року біля Ставища сталася велика битва між військами Б.Хмельницького й польсько-татарськими силами.

Після підписання Андрусівського перемир’я 1667 року Ставище, як і більша частина Правобережжя, залишилося під гнітом шляхетської Польщі. Відродження міста відбувалось дуже повільно.

Селяни Ставища взяли участь в народних повстаннях 1702-174 р, очолюваних С.Палієм, З.Іскрою, а також у гайдамацькому русі.

В 1774 році польський сейм передав Ставище у володіння коронному гетьманові К.Браницькому. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії(1793) Ставище стало заштатним містечком Таращанського повіту Київської губернії.

Після воз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії, Ставищенський край увійшов до Таращанського повіту Київської губернії.

У період до новітньої історії проходила масова мобілізація на фронти Першої світової війни. А під час громадянської війни влада в містечку змінювалась чотири рази.

7 березня 1923 року Постановою ВУЦВК було здійснено адміністративно-територіальну реформу, за якою замість волостей створилися райони, замість волостей створилися райони, замість повітів – округи. Ставище стало центром Ставищанського району.

Згубною для Ставища була масова колективізація 1927-1932 років. А штучний голодомор 1932-1933 р.р. забрав 19,9% жителів району.

А потім була Велика Вітчизняна війна, яка забрала життя 3939 синів і дочок нашого краю. Визволили район війська 38-ї армії 1-го Українського фронту 18 січня 1944 року. Під час визвольних боїв загинули Герої Радянського Союзу І.С. Гаврилов та Н.П. Стариков. Найвище звання Героя Радянського Союзу отримали Ю. Головатий, Г. Джунківська, В. Завгородній,

О. Палатський, О. Фесенко

Зруйноване господарство довелось відбудувати повоєнному поколінню.

Ставищенський район – сільськогосподарського напряму. Мережа закладів культури району включає : районний та 22 сільських будинків культури, районну бібліотеку та районний краєзнавчий музей, якому присвоєно звання «Народний».

Ставищенський край здавна славиться аматорами народного мистецтва. Найпоширенішою в районі є декоративна вишивка.