|
Історія міст і сіл Української РСР. Київська область
|
|
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:31 | Повідомлення # 1 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна: 
Статус:  | Історія міст і сіл Української РСР. Київська область, Київ, 1971
Голова ред. колегії Ф.М. Рудич.
792 с.
 
Центр смт Ставища. 1969 р.
Пам’ятник Слави в Ставищi. 1969 р.
Ранкова фiззарядка у дитячому санаторiї «Дружба», смт Ставище. 1969 р.
У книгарнi, смт Ставище. 1969 р.
Вся информация по состоянию на 1968 год.
Большая часть информации из книги про Ставище находится в разделе «Про Ставище → Історія → Історична довідка про Ставище» (http://stav.pp.ua/publ/9-1-0-1#). Но так как это описание немного изменено и дополнено, я решил заново выложить информацию, как в книге.
Также хочу отметить, что в описании истории Ставище, в книге ошибочно указана информация о том, что Ставище владели Ружинский и Ходкевич. Обоснование этой ошибки указана мной на форуме в разделе «Історичні факти», теме «Цікаві факти з історії Ставищенщини». Посмотреть это можно  здесь сообщение 23 и 24. Информация перепутана с другим Ставище, это можно понять по указанным рядом населённым пунктам.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:40 | Повідомлення # 2 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Cтавище - селище міського типу, розташоване на річці Гнилому Тікичі (басейн Південного Бугу), за 6 км від автомагістралі Київ - Одеса, за 17 км від залізничної станції Жашків. Віддаль від Києва - 136 км. Населення - 6,2 тис. чоловік. Ставище - центр району, площа якого - 671 кв. км, населення - 38,7 тис. чоловік. В районі - селищна та 20 сільських Рад, яким підпорядковано 30 населених пунктів. На території району виявлено поклади торфу та цегельно-черепичних глин, є виходи підземних радіоактивних вод. Провідна галузь економіки району - сільське господарство, що має буряково-зерновий напрям, розвинено м'ясо-молочне тваринництво. Тут налічується 21 колгосп. Кількість орної землі становить 70 проц. від загальної площі сільськогосподарських угідь. На території району знаходиться 7 промислових підприємств. Працюють 4 лікарні, 20 медпунктів, дитячий ревматологічний санаторій, 26 шкіл, 19 будинків культури, 11 клубів, 28 бібліотек.
Наприкінці XVI століття на землях, які в той час належали білоцерківському старості С. Любомирському, виникло невелике поселення, що дістало назву Любомир. Та з часом, внаслідок численних нападів кримських татар, поселення було повністю зруйновано. Збереглися лише окремі оселі між ставками. В переліку володінь Ружинського початку XVII ст. названо і село Ставище. Це перша письмова згадка про його існування. В люстрації Київського воєводства 1622 року Ставище згадується в числі одного з сіл магната Ходкевича, які через повне зубожіння населення внаслідок татарських набігів та розміщення тут на постій коронного війська були на деякий час звільнені від усіх податків. На 1635 рік Ставище згадується вже як містечко, що мало оборонні укріплення та військовий гарнізон. Йому було надано магдебурзьке право, за яким, зокрема, ремісники об'єднувалися в цехи.
Селяни та козаки містечка взяли активну участь у визвольній війні 1648- 1654 pp. Ще до початку загальнонародного повстання сюди прибув один з посланців Богдана Хмельницького - Ярема Кончевський, який дістав завдання встановити контакт з населенням Наддніпрянщини. За його свідченням «містечко Ставище запевнило козаків, що міські гармати не будуть їм шкодити».
Після перемог, здобутих козацьким військом під Жовтими Водами і Корсунем, селянське повстання охопило всю Південну Київщину. В кінці травня 1648 року загін повстанців на чолі з Я. Радкевичем захопив маєток магната О. Замойського у Ставищі. У роки народно-визвольної війни в Ставищі неодноразово бував Богдан Хмельницький. 1649-1650 pp., під час підготовки до Молдавських походів, воно стало одним із пунктів, де гетьман збирав військо й обози. В січні 1651 року Богдан Хмельницький, за свідченням літописця, розмістив козацькі полки біля Бугу, а сам розташувався у Ставищі.
У наступні роки Ставище згадується як укріплене козацьке місто. 23 червня 1653 року сюди прибуло посольство на чолі з боярами А. Матвєєвим та І. Фоміним для зустрічі з гетьманом. Одночасно тут з'явилися посланці Богдана Хмельницького - полковники К. Бурляй і С. Мужиловський, які повідомили, що гетьман переніс зустріч із Ставища в Чигирин, а тому 24 червня посольство вирушило до резиденції гетьмана. У Ставищі С. Мужиловський і К. Бурляй розповіли російським послам про гостру суперечку Хмельницького з кримським ханом, викликану тим, що хан, перебуваючи з ордою під Білою Церквою і Ставищем, «на посаде и в уезде многих людей в полон поимали. И гетьман де тот полон велел у них отбить.. и брй был небольшой..». У вересні цього ж року Богдан Хмельницький зупинявся у Ставищі на ночівлю, прямуючи з військом у м. Корсунь для зустрічі з російськими послами Р. Стрешнєвим і М. Бредіхіним.
Як свідчать у своїх записах члени російського посольства, що перебували в місті, Ставище оточував частокіл, в якому було 2 проїжджі вежі з ворітьми, та 2 глухі вежі з непроїжджими ворітьми. До першого укріплення примикало друге, що також мало частокіл з проїжджою і глухощ вежами. В укріпленні стояли поряд велика мідна і дві залізні пищалі. Для потреб оборони зберігалося 40 пудів свинцю і 50 пудів пороху. В місті налічувалося 6 церков.
Після історичної Переяславської Ради населення Ставища присягнуло на вірність союзу з Російською державою. Ставище стало сотенним містом Білоцерківського полку. В ньому налічувалося 677 дворів, з яких 312 належало козакам , і 365 - міщанам. Взимку 1655 року біля Ставища сталася велика битва між військом Богдана Хмельницького й польсько-татарськими силами. В ході цього бою козацьке військо завдало ворогам значних втрат, вийшло з оточення і з'єдналося з російськими військами, які знаходилися в районі Білої Церкви.
В 1664 році на Подніпров'ї почалося велике повстання проти королівської Польщі та її прислужників, яке незабаром охопило майже всю Правобережну Україну. Центром його стали містечко Лисянка й Ставище. Повстання очолили Варениця й Сулимка, які «со множеством голоти.. Лисенку і Ставище собі покорили». Повстання підтримали запоріжці на чолі з Іваном Сірком.
Внаслідок повстань влада шляхетської Польщі на Правобережжі на деякий чаc була ліквідована. Для придушення повстання польський король весною 1665 року кинув великі збройні сили, але повсталі продовжували мужню боротьбу. У листі королю прибічник польської шляхти гетьман П. Тетеря з військового табору під Ставищем писав, що піднялася майже вся Україна і просив надіслати на допомогу якомога більше піхоти.Обороною Ставища керували досвідчені козаки Дашко і Булгак, колишні сподвижники Богдана Хмельницького. Очоливши значні загони козаків і озброєних міщан, вони зачинилися в місті і захищали його до останньої краплі крові. Король Ян Собеський запропонував їм здатися, за що обіцяв зберегти всі вольності й привілеї, але козаки і міщани з гнівом відкинули ці пропозиції. На чолі шляхетського війська король поставив жорстокого карателя Чарнецького, який проголосив: «І на розплід не залишити русина». Чарнецький і Тетеря, з'єднавшись з кримським ханом, обрушили головні сили на Ставище. Тільки після 5-місячної облоги і кровопролитних боїв в кінці 1665 року їм удалося вдертися в місто. Багато жителів було вбито. Польський державний діяч і історик С. Твардовський писав: «Ні на яку стать не зважав розлютований жовнір, ні на дівчину, ні на вагітну жінку, ні на невинних дітей на грудях матері». Ставище, так само як і навколишні села, було зруйновано і опустошено, його укріплення і церкви спалено. З цього часу Ставище стало незначним містечком.
Після підписання Андрусівського перемир'я 1667 року Ставище, як і більша частина Правобережжя, залишилося під гнітом шляхетської Польщі. Повернулися тяжкі часи свавілля польської шляхти, нестерпного соціального і національного гніту. За таких умов відродження зруйнованого міста проходило дуже повільно. Тут ще тривалий час лишалися руїни. Тільки в кінці XVII - на початку XVIII ст. Ставище поступово починає відбудовуватись, поповнюватись переселенцями з навколишніх сіл, які мали тимчасові пільги й відбували тут менші повинності; прибулим козакам зберігались їх привілеї.
Селяни Ставища взяли участь в народних повстаннях 1702-1704 pp., очолюваних С. Палієм, С. Самусем, Іскрою, А. Абазином, а також у гайдамацькому русі. Так, у 1750 році в районі Ставища діяв загін гайдамацького ватажка Мартина Теслі, помічником і соратником якого був місцевий житель Степан Безрукавий.
В 1774 році польський сейм передав Ставище у володіння коронному гетьманові К. Браницькому; майже всі мешканці містечка були закріпачені. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії (1793 р.) Ставище стало заштатним містечком Таращанського повіту Київської губернії.
Жителі Ставища не мирилися з кріпосництвом і вели тривалу боротьбу проти магнатів Браницьких. 1819 року в Таращанському повітовому суді слухалася справа про жителів Ставища, «що шукали звільнення з-під володіння графині Браницької». Як зазначалось у матеріалах суду, ставищенці «ходили натовпом, закликаючи не відбувати панщину і не виконувати будь-які повинності на тій підставі, що вони люди вільні». Справа тяглася кілька років і дійшла до сенату. Суд визнав ставищенців кріпаками Браницьких, а ініціаторів боротьби - селян А. Бойка, Н. Кравченка, Д. Коваленка, П. Поповича, І. Дем'яненка ухвалив «покарати кожного тілесно». Серед покараних батогами за невихід на роботу були й жінки - Марія Байда, Оксана Котловенко, Катерина Колесник та інші.
Браницькі встановили систему нестерпної експлуатації, часто вдавались до тілесних покарань кріпаків. У 1831 році ставищенці скаржились до Таращанського повітового суду на графських управителів, які жорстоко побили канчуками селян Палажку Крученкову, Пилипа Липника, Петра Байду та його дружину Явдоху. Щоб втихомирити селян, суд ухвалив оштрафувати економію на 5 крб., а від селян зажадав беззастережної покори. При цьому організаторів жорстокої розправи було виправдано, бо на думку цього «правосуддя» покарання було «умеренным». Зазнавали селяни експлуатації і з боку церкви. Успенська церква, що володіла в Ставищі хутором Поповим Яром, зобов'язувала селян не тільки виконувати сільськогосподарські роботи та сплачувати податки, а й брати участь у зведенні різних будов, ремонті церковних приміщень тощо.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:40 | Повідомлення # 3 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Продолжение (Ставище)
Тяжкий гніт зумовлював невпинне зубожіння селян. За переписом 1856 року, в Ставищі налічувалось 297 господарств залежних селян, з них городників - 130, піших - 149 і тяглих - 19. Городники мали лише невеликі наділи присадибної землі, піші - по 5 десятин польової землі на господарство, а тяглі - по 11 десятин. За користування землею селяни щорічно повинні були сплачувати Браницьким за кожну десятину по 2 крб. 70 коп. або відробляти по 16 чоловічих днів панщини. Крім того, селяни відбували на користь поміщиків значну кількість згінних днів на т. зв. громадських роботах.
Малоземелля, жорстока експлуатація спричинялися до селянських виступів. Особливо посилилася антикріпосницька боротьба селян Ставища в роки Кримської війни, під час Київської козаччини 1855 року. Селяни перестали відробляти панщину і записувались у козаки, щоб стати вільними. У Ставище було введено дві роти солдат; активних учасників руху заарештували, багатьох селян покарали різками.
Грабіжницька реформа 1861 року не поліпшила матеріального становища трудящих Ставища, які задихалися від малоземелля. За одержані 1288 десятин землі вони протягом 49 років повинні були щорічно сплачувати велику суму - 2021 крб. викупних платежів. Селяни повністю втратили право на користування угіддями; їх позбавили права збирати в лісі ягоди, гриби, горіхи, жолуді, тримати тут пасіки або заготовляти дрова, так само, як і будувати водяні млини, ловити рибу в річці й озерах.
Селянам заборонялося користуватися дорогами, які проходили через поміщицькі поля, але ставили в обов'язок ремонтувати їх. Кращі землі Ставища залишилися в руках поміщиків. На 1900 рік з 5544 десятин земель, закріплених за містечком, 3271 належала поміщикам, 45 - церкві, 59 - іншим станам. А селяни, які становили більшу частину населення містечка, мали всього 2169 десятин землі.
З кінця XIX ст. в Ставищі починає розвиватися дрібна промисловість, переважно невеликі підприємства переробки сільськогосподарської продукції, значна частина яких належала Браницьким. На початку XX ст. тут діяв горілчаний завод, заснований ще в 1851 році, де було зайнято 24 робітники, вальцьовий млин, де працювало 8 чоловік, та цегельний завод з 20 робітниками, а також 10 вітряків, 4 просорушки і 14 кузень. Деякі безземельні селяни займались гончарним промислом. Багато безземельних і малоземельних селян працювало у графських маєтках або змушені були шукати засобів до існування в поміщицьких економіях та на промислах Катеринославської , Таврійської і Херсонської губерній. У Ставищенській волості лише протягом 1894 року брали паспорти для відходів на заробітки 1303 чол., в т. ч. 485 із Ставища.
Однією з поширених форм боротьби селян проти гніту були масові порубки поміщицьких лісів. Так, у 1884 році вони вирубали ділянку панського лісу, а коли Браницький прибув на місце порубки, селяни побили його кийками.
На початку XX ст. виступи трудящих Ставища проти поміщицького гніту набули великої гостроти. У травні 1903 року селяни протестували проти захоплення графом Браницьким громадського ставу та городів поблизу річки Гнилого Тікича. Вони вигнали графських управителів, а потім і представників поліції. Для придушення виступу в Ставище прибули 2 ескадрони карателів. У грудні цього ж року селяни виступили проти межування землі. Для придушення цього виступу знову» прибули каральні загони. У вересні 1904 року селяни Ф. Почтар, С. Святина, А. Байда, С. Микитенко, П. Єременко та ін., які працювали за наймом, скаржилися київському губернатору: «Наймаючись на роботу в економіях графа, ми працюємо за дуже низьку плату; наприклад, за 12 нажатих снонів робітник одержує тільки один, при роботі косаркою чи жаткою - 16-й сніп, за складання хліба в скирти - 40 коп. на день, а за інші роботи й вивозку гною - 25 коп. на день». Скарга була передана в економію, але управитель відмовився зважити на неї.
Під час революції 1905-1907 pp. боротьба селян за землю посилилася. Трудящі Ставища неодноразово збирались на мітинги, вимагали негайного розподілу поміщицької землі. За виступ проти місцевих властей поліція кинула кількох чоловік до в'язниці.
В роки столипінської реакції зубожіння селянства посилюється, поглиблюється класове розшарування. Так, на 1912 рік із 397 селянських господарств Ставища 111 мали земельні наділи до 2 десятин, А тим часом 20 господарствам належало по 8-10 десятин землі. Біднота втрачала землю і перетворювалась на сільських пролетарів. У заможних господарствах постійно працювали по кілька наймитів, які зазнавали жорстокої експлуатації.
Сам вигляд містечка, де в 1900 році налічувалося 8580 жителів, свідчив про глибокі соціальні контрасти. Велика площа базару з рядами рундуків і заїздів, що належали 120 власникам, складала своєрідний центр містечка. Розкішний парк з будинками графині Браницької був наглухо відгороджений високим парканом. Пейзаж містечка доповнювали кам'яна церква, костьол, синагога та будинок волосного управління. А далі тягнулися убогі, чорні й похилені хатини селян і робітників.
У містечку діяла всього одна невелика лікарня з трьома лікарями. Освіта розвивалась дуже повільно. З 1864 року у Ставищі існувала церковнопарафіяльна школа, на утримання якої щорічно відпускалося всього 225 крб., з 1886 року-двокласне сільське училище, а на початку XX ст.- чотирикласне міське училище.
В роки світової імперіалістичної війни були мобілізовані сотні ставищенців, зростали податки і побори на війну. Нестача робочих рук і тягла позначилась на погіршенні обробітку землі, зниженні врожайності. В 1914-1916 pp. урожай зернових у Ставищі не перевищував 10 цнт з га. Проте війна не вплинула на зменшення прибутків Браницьких. Вони наживались на вигідних замовленнях військових відомств на хліб, цукор, горілку. Чималий прибуток приносив і ставищенський кінний завод, який постачав фронту сотні верхових і тяглих коней.
Звістка про повалення самодержавства викликала загальне піднесення серед трудящих Ставища. Але з часом вони переконалися у марності своїх сподівань. Коли 22 серпня 1917 року уповноважені Тимчасового уряду спробували зібрати волосні збори, то від сіл волості з'явилося лише 6 представників. Трудящі відмовилися підтримувати буржуазну владу, яка служила панам і куркулям.
17 жовтня 1917 року в Ставищі почалися аграрні виступи, ініціаторами яких були солдати, що повернулися з фронту. Як доносили місцеві власті Генеральному секретаріату Центральної ради - «становище дуже неспокійне, місцевої міліції недостатньо, просимо вжити заходів». У жовтні 1917 року начальник постачання Південно-Західного фронту повідомляв штаб Київського військового округу, що селяни Ставища, довідавшись про рішення Таращанського земельного комітету, за яким всі поміщики повинні зорати свої землі до 15 жовтня, а в разі невиконання цього рішення незорані землі будуть передані селянам, стали саботувати осінню оранку, не пускати орачів з плугами в поле. Селяни також захопили ділянку поля, засіяну конюшиною. У жовтні 1917 року в Ставищі для придушення селянських заворушень було розміщено військовий загін чисельністю 50 чоловік. Та, незважаючи на ці заходи, революційна боротьба наростала.
Коли стало відомо про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, у містечку відбулася демонстрація. Трудящі пройшли вулицями з червоними прапорами і лозунгами «Вся влада Радам!», «Геть поміщиків і експлуататорів!». У січні 1918 року у Ставищі була встановлена Радянська влада.
Утвердження Радянської влади в Ставищі було затримане австро-німецькою окупацією 1918 року. Ставище стало одним з опорних пунктів повстання проти окупантів та їх націоналістичних прислужників. На початку червня у районі Ставища зосередилася група повстанців, чисельність якої протягом кількох днів зросла до 1500 чоловік. 24 червня гетьманці були вигнані з Ставища, в містечку сформувався великий повстанський загін, який взяв активну участь у визволенні Таращі. Після наступу з Білої Церкви переважаючих сил окупантів та їх прислужників повстанський загін на чолі з більшовиками Балясом і Григоренком знову повернувся в Ставище і обороняв його до кінця липня. Після запеклих боїв, особливо 29-30 липня, головні сили повстанців залишили Ставище і відійшли на лівий берег Дніпра. Багато ставищенців влилося тоді в лави прославленого Таращанського полку, а ті, що залишилися на місці, продовжували партизанську боротьбу під керівництвом комуніста П. І. Кравченка.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:41 | Повідомлення # 4 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Продолжение (Ставище)
Після вигнання з Київщини німецьких інтервентів і буржуазно-націоналістичної Директорії у Ставищі був створений волревком, до складу якого ввійшли М. М. Сектим (голова), Ю. Долинський, Г. Білоусов. Ревком націоналізував винокурний завод Браницьких, взяв на облік майно економії, розпочав підготовку до весняних польових робіт. Але весною Ставище знову стало ареною запеклих боїв. Протягом квітня-червня 1919 року воно кілька разів потрапляло до рук петлюрівських отаманів.
У липні цього ж року Ставище зазнало нападу банд Тютюнника, а в серпні - банди Зеленого.
У серпні 1919 року в районі Ставища героїчно билися з петлюрівцями частини 58-ї дивізії під командуванням І. Ф. Федька, які відходили на північ. Багато ставищенців влились у ряди Червоної Армії. Трудящі Ставища в грудні 1919 року палко вітали визволителів; як відзначала газета «Вісті», «ставлення села до Радянської влади саме найкраще. Селяни готові поділитися останнім з червоноармійцями».
- Відновив діяльність волревком, який приступив до організації сільських комнезамів і міліції. На початку 1920 року в містечку було засновано комуністичний осередок з 6 чоловік. Він розгорнув серед селян діяльну роботу, користуючись у них великим авторитетом.
Налагодженню мирного життя перешкоджали недобитки петлюрівських банд, які налітали на Ставище і в 1920 році. Бандити грабували винокурний завод, відбирали в селян хліб і худобу, вбивали активних борців за Радянську владу, тероризували населення.
Дуже потерпіло Ставище від навали білополяків, які на короткий час захопили містечко на початку травня 1920 року. Окупанти розгромили і спалили багато будинків, пограбували магазини і млини.
Після вигнання в червні 1920 року білополяків в Ставищі остаточно встановлюється Радянська влада. Знову розгорнув діяльність волосний ревком. Велику роботу провадив земвідділ, який особливу увагу приділяв допомозі бідняцьким господарствам, зокрема, розподіляв насіннєвий фонд, надавав худобу та реманент, конфісковані у багатіїв.
Велику роль у налагодженні роботи волревкому та інших органів Радянської влади відіграли комуністи Ставища, які входили у волосну парторганізацію, а з 1923 року, коли Ставище стало районним центром Білоцерківської округи,- в районну партійну організацію. 20 липня 1920 року в Ставищі відбувся з'їзд членів волревкому і комнезамів волості. На 1 вересня 1921 року комнезами діяли у 8 з 10 сіл Ставищенської волості. З перших днів мирного життя значні зміни відбувалися в сільському господарстві. Ще в 1920 році на базі колишньої економії Браницьких в Ставищі було створено радгосп.З буремного 1920 року бере свій початок
комсомольська організація Ставища, хоч організаційно вона була оформлена в 1921 році. Комсомольці активно допомагали партійній організації і органам Радянської влади в боротьбі з бандитизмом і саботажем класових ворогів. Разом з членським квитком перші комсомольці одержували гвинтівку й сотню патронів. У 1923 році було обрано райком комсомолу.
Радянська влада приділяла належну увагу організації охорони здоров'я трудящих. В кінці 1920 року було проведено ремонт Ставищенської лікарні, здійснено ряд заходів щодо боротьби з тифом та іншими епідемічними захворюваннями, взято на облік всіх медичних працівників, налагоджено регулярну роботу медпункту.
1-3 серпня 1920 року в Ставищі проходив з'їзд учителів Таращанського повіту, який одностайно висловився за підтримку Радянської влади і всіх її культосвітніх заходів. Делегат від Ставища повідомив, що, незважаючи на важкі матеріальні умови, розпочали роботу початкові школи. Вживалися заходи до поліпшення умов життя вчителів. Так, всі житлові приміщення колишньої економії Браницьких у Ставищі були передані під квартири учителям.
У 1923 році з метою прискорення підготовки учителів і агрономів у Ставищі було організовано педагогічну та агрономічну школи. На той час у райцентрі працїовали дві початкові школи та бібліотека. В 1925 році одна з початкових шкіл була перетворена на трудову семирічну. На 1926 рік у містечку проживало 4994 чол. населення, налічувалося 873 господарства, причому значна частина з них – 478 – були бідняцькими.
Все більше трудящих переконувалося у перевагах колективного господарювання, У 1927 році було створено ТСОЗ «Веселка», до якого спочатку ввійшло 14 господарств.На спільні кошти з допомогою держави вони придбали сівалку, жатку, молотарку, трактор «Фордзон». В 1928 році утворилось ще два ТСОЗи, а наступного року на базі ТСОЗів виникла сільськогосподарська артіль «Комунар». У травні 1931 року в Ставищі створено колгосп ім.. Будьонного, селяни навколишніх хуторів об'єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Ворошилова. Радянська держава надала колгоспам Ставищенського району допомогу в сумі 25 тис. карбованців.
Для обслуговування артілей у 1931 році було організовано Ставищенську МТС. У 1932 році вона обслуговувала технікою вже 33 колгоспи, які об'єднували 1244 селянські господарства з площею посіву 22,7 тис. га. МТС мала 65 тракторів, 13 вантажних автомашин.
Одним з перших трактористів Ставищенської МТС був О. С. Смолич. Це йому в 1936 році вручили новенький «У-2», який нині встановлено на п'єдесталі у вигляді серпа та молота біля в'їзду в селище, як пам'ятник звитяжної праці хліборобів.
Неухильно зростали лави ентузіастів колгоспного будівництва. Далеко за межами району було відомо ім'я знатної п'ятисотенниці М. Д. Шульги, яка збирала високі врожаї цукрових буряків.
З кожним роком зростала промисловість селища. Так, ще в 1927-1929 pp. стали до ладу хлібозавод і маслозавод, кравецька і шевська артілі, потужний засолювальний пункт. Згодом при райспоживспілці відкрилося кілька нових цехів по випуску промислових товарів і продуктів харчування. 1939 року в Ставищі був заснований автопарк, який обслуговував жителів селища і району. У 1935 році було відкрито середню школу, десятки випускників якої продовжували навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах країни. Справжнім центром культурного життя ставищедців став районний будинок культури із залом для глядачів на 400 місць.
Напередодні фашистської навали Ставище було добре впорядкованим селищем, з парками, новими приміщеннями районних установ, закладів культури і торгівлі.
17 липня 1941 року селище окупували фашистські загарбники. Запанував режим жорстокого терору, грабунків. Трудящі розгорнули боротьбу проти гітлерівців. У серпні 1942 року на території району став діяти партизанський загін ім. Чкалова, що налічував 39 бійців. Його очолив Б. Д. Куземний, який загинув смертю героя 7 серпня 1943 року. Командиром загону став І. Д. Карташов. Загін провів 37 бойових операцій, знищивши значну кількість живої сили противника, бойової техніки окупантів, в т. ч. 9 автомашин і тракторів. Серед активних партизанів загону були жителі Ставища В. К. Римар, П. А. Шило, П. І. Зленко, Ф. П. Орел та інші. Партизани приймали радіоповідомлення з Москви і поширювали їх серед жителів, друкували листівки, в яких закликали населення до боротьби проти окупантів. Всього було розповсюджено 28 листівок загальним тиражем 32 тис. примірників. Народні месники перешкоджали окупантам вивозити награбоване майно, відправляти молодь на каторжні роботи до Німеччини, чинити розправу над мирним населенням.
Гітлерівці жорстоко розправлялись з партизанами. У фашистських катівнях загинув, зокрема, комсомолець О. О. Шевчук, схоплений під час розповсюдження листівок серед населення.
Ставищенці активно допомагали партизанам боротися з окупантами. Учасник громадянської війни П. Г. Бітнер в перші дні Великої Вітчизняної війни просився добровольцем до Червоної Армії, але за віком йому було відмовлено. Під час окупації він надавав допомогу пораненим командирам і червоноармійцям, закликав до боротьби з ворогами. П. Г. Бітнер був по-звірячому закатований гестапівцями. У Ставищі фашисти під час окупації вбили 99 чоловік, вивезли до Німеччини 345 юнаків та дівчат, пограбували и зруйнували колгоспи, МТС, школу, лікарню тощо.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:42 | Повідомлення # 5 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Продолжение (Ставище)
Ставище було визволено 4 січня 1944 року військами 38-ї армії 1-го Українського фронту. Під час бою група сержанта І. С. Гаврилова знищила всі вогневі точки противника, чим забезпечила швидке просування військ і визволення селища. Сини братнього російського народу Герої Радянського Союзу І. С. Гаврилов та П. Н. Стариков в числі інших воїнів, полеглих у боях за Ставище та навколишні села, поховані в центральному парку селища. На їх могилі встановлено величний монумент слави.
Ставищенці хоробро воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни. Земляки свято шанують пам'ять про свого односельця, командира танкового взводу лейтенанта О. С. Паланського, якому 15 січня 1944 року за героїзм у боях під час форсування Дніпра присвоєно звання Героя Радянського Союзу. О. С. Паланський загинув у березні 1945 року на підступах до Берліна. Всього на фронтах війни полягло 296 жителів селища. Понад 320 ставищенців нагороджено бойовими орденами й медалями.
З перших же днів визволення в селищі розгорнули діяльність партійні та комсомольські організації. У червні 1944 року в районі працювало 79 комуністів і понад 500 комсомольців. Під керівництвом комуністів ставищенці з величезним ентузіазмом взялися за відбудову народного господарства, за надання допомоги Червоній Армії в її священній боротьбі проти фашизму. Уже в 1944 році почали випускати продукцію маслозавод, промартіль «Нове життя», ряд цехів харчокомбінату. Велика робота була здійснена щодо відбудови і налагодження роботи МТС. За перший рік після визволення ставищенці зібрали і здали в фонд Червоної Армії 4703 тонни хліба, 2410 тонн картоплі, 392 тонни сіна та інші продукти і фураж. Крім того, було здано багато м'яса, жирів, яєць та меду для потреб підшефного військового госпіталю в Києві. Ставищенці надіслали бійцям діючої армії 2158 індивідуальних посилок. У квітні 1945 року Державний Комітет Оборони прислав подяку допризовникам селища, які внесли кошти на будівництво літака «Допризовник-ставищенець».
Партійна організація району приділяла постійну увагу розвитку сільськогосподарського виробництва. Вона дбала про добір і підготовку кваліфікованих кадрій. Вживались заходи для забезпечення колгоспів посівматеріалом, сільськогосподарськими машинами, спеціалістами. Тільки при Ставищенській МТС в 1944 році було підготовлено 97 трактористів.
Перший післявоєнний врожай було зібрано своєчасно і без втрат, хоч більшість робіт доводилося виконувати вручну. На косовиці хлібів особливо відзначились інвалід війни П. Крук, жінки Г. Довгошия, О. Добровольська, Г. Кирилюк, які перевиконували норми в кілька разів. Долаючи величезні труднощі, трудівники Ставища протягом порівняно короткого часу підняли з руїн всі три колгоспи селища - ім. Ворошилова, ім. Будьонного та «Комунар». В 1956 році вони об'єдналися в укрупнену сільськогосподарську артіль ім. XX з'їзду КПРС, що сприяло успішному розвитку господарства. Зміцнивши керівництво колгоспу, його партійну організацію та надавши господарству іншу допомогу, районна партійна організація добилася корінного поліпшення організації праці, підвищення її продуктивності, підвищення оплати праці членів артілі. З часом колгосп вийшов у число передових господарств району. Неухильно підвищувалася врожайність зернових і коренеплодів, продуктивність громадського тваринництва.
Нині артіль - це високопродуктивне механізоване господарство. На 2105 га орної землі тут працює 23 трактори, 15 комбайнів, 15 автомашин тощо. В сільськогосподарському виробництві широко застосовується електроенергія, механізовано всі трудомісткі процеси на тваринницьких фермах, колгоспних токах. Основними культурами, що вирощуються в артілі, є зернові, а також цукрові буряки. Протягом 1966-1968 pp. тут було зібрано з гектара в середньому по 23,3 цнт зернових та по 312 цнт буряків.
Значних успіхів досягли трудівники артілі в розвиткові тваринництва. Виробництво м'яса на 100 га угідь у 1969 році становило 11.8 цнт. За найвищі в районі показники у виробництві м'яса колгосп ім. XX з'їзду КПРС на честь 50-річчя Великого Жовтня нагороджено пам'ятним Червоним прапором Ставищенського РК КП України і райвиконкому. Урядовими нагородами відзначена самовіддана праця близько 40 трудівників Ставища.
Неухильно підвищується рентабельність усіх галузей господарства. Грошові прибутки колгоспу у 1969 році зросли порівняно з 1964 роком удвічі і становили близько 830 тис. крб. Збільшення прибутків дало можливість забезпечити високу оплату праці членів артілі. В кожну колгоспну сім'ю прийшов справжній достаток.
«Міжколгоспбуд» Ставища, що відкрився у 1956 році, має цегельний завод, цех залізобетонних виробів, столярний цех. При заготівельній конторі Ставищенської райспоживспілки працює консервний цех, який виробляє різноманітні овочеві консерви. У селищі також діють райхарчокомбінат, побутовий комбінат та інші підприємства.
Хлібозавод, автопідприємство, маслозавод, міжколгоспно будівельне управління, районне об'єднання «Сільгосптехніки» перевиконали планові завдання восьмої п'ятирічки. За досягнуті успіхи перший секретар РК КП України С. П. Ковалевський та заступник керуючого «Сільгосптехніки» Д. Я. Паламарчук нагороджені орденом Жовтневої Революції.
У Ставищі успішно здійснюється житлово-комунальне будівництво, завдяки чому невпізнанним стало селище, особливо його центр, де виросли красиві будівлі широкоекранного кінотеатру «Зірка», готелю «Колос», ресторану «Тікич», універмагу, гастроному, школи, адміністративних і житлових будинків тощо. Тут працює 10 крамниць, ресторан, 2 їдальні та ряд інших підприємств громадського харчування.
Автопідприемство налічує понад 120 автомашин. Ставищенська автобусна станція має кілька десятків автобусів, які здійснюють регулярний зв'язок з Києвом та навколишніми населеними пунктами. В 1963 році в селищі збудовано автовокзал.
Ставищенська районна лікарня - одна з кращих в області. Вона розташована у великому фруктовому саду. Лікарня розрахована на 200 ліжок, має різноманітні кабінети й лабораторії. Тут працює 42 лікарі та 164 чоловіка середнього медперсоналу. В їх числі заслужений лікар республіки, учасник Великої Вітчизняної війни Е. А. Троп'янов, удостоєний ордена Леніна та інших урядових нагород. У селищі є також поліклініка, протитуберкульозний диспансер, дитяча консультація, молочна кухня для малят, санітарно-бактеріологічна лабораторія та медичні пункти на промислових підприємствах і в школах.
У наймальовничішому кутку Ставища - в старовинному парку, розташовано обласний дитячий санаторій «Дружба». М'який клімат, цілюще повітря, радонові джерела - все це забезцечує успішне лікування дітей, хворих на ревматизм.
Ставище - значний освітній та культурний центр району. Тут працюють початкова, восьмирічна, середня, вечірня і заочна школи. При середній школі є інтернат для учнів з навколишніх сіл району. За 50 років Радянської влади тільки в Ставищі 662 випускники шкіл селища здобули вищу і 1480 - середню спеціальну освіту. Всього в селищі набуває знань 1220 учнів, працює 72 учителі.
Для дітей трудівників Ставища відкрито музичну школу, будинок піонерів, дитячий комбінат. При будинку культури із залом для глядачів на 600 місць діють хорова капела, гурток декламаторів, естрадний оркестр, У Ставищі є широкоекранний кінотеатр, дві районні бібліотеки - для дітей і дорослих.
У центрі селища розташовано великий стадіон, де часто відбуваються футбольні матчі й спортивні змагання з молоддю сусідніх районів. У 1967 році футбольна команда селища здобула перше місце в області і завоювала приз обласної ради добровільного спортивного товариства «Колгоспник».
Ставищенська селищна Рада, яку багато років очолює комуніст В. Ф. Поліщук, велику увагу, поряд з виробничими питаннями, приділяє благоустрою селища. Її комісії організували трудящих на масовий похід за впорядкування і озеленення селища. В серпні 1969 року виконком Київської обласної Ради визнав Ставище переможцем обласного конкурсу-огляду на кращий благоустрій і зовнішнє оформлення міст, селищ ї сіл. Багато куточків селища перетворено на квітучий сад.
Улюбленим місцем відпочинку ставищенців став центральний парк. Тут розміщено спортивні майданчики і культурно-побутові павільйони, прокладені нові алеї, квітники. На центральній алеї парку встановлено постамент з погруддям В. І. Леніна, який завжди любовно прикрашений живими квітами.
Трудящі Ставища разом з усім радянським народом самовіддано трудяться, вносячи свій вклад у боротьбу за побудову комунізму в нашій країні.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 12:44 | Повідомлення # 6 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Антонівка (давні назви - Слобода, Ставищенська Антонівка) - село, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Гнилого Тікича, за 6 км від районного центру, за 25 км від залізничної станції Жашків. Населення - 1121 чоловік.На. території села знаходиться колгосп ім. Котовського, що має 1776 га землі, у т. ч. орної - 1674 га. Вирощують переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. З допоміжних підприємств є млин, ремонтно-технічна майстерня, пилорама.
В Антонівці діють восьмирічна школа, клуб, бібліотека.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, 60 жителів села нагороджені орденами й медалями.
Поблизу села збереглися залишки давньоруського городища XXIII століть.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: П`ятниця, 19.04.2013, 13:54 | Повідомлення # 7 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Бесідка - село, центр сільської Ради, розташоване за 14 км від районного центру, за 20 км від залізничної станції Жашків, за 22 км від автостради Київ-Одеса. Населення - 2023 чоловіка.
У селі розміщено колгосп ім. Щорса, що має 3583 га землі, у т. ч. 3478 га орної. Вирощуються зернові й технічні культури. Розвинуте тваринництво, птахівництво, садівництво, рибне господарство (площа ставків - 56 га). За успіхи в розвитку сільського господарства 12 передовиків нагороджені орденами й медалями, в т. ч. голова колгоспу І. С. Корнієнко - орденом Леніна, комбайнер А. Д. Махаринський - орденом Жовтневої Революції.
У Бесідці працюють середня школа, клуб, бібліотека.
В документальних джерелах село вперше згадується у XVIII столітті.
Жителі Бесідки брали активну участь в антикріпосницькому селянському русі, т. зв. Київській козаччині. У квітні 1855 року відбулася збройна сутичка селян з військами, після чого селян покарали різками, а їх ватажка Ф. Шеремія заслали до Сибіру на каторгу. В 1902-1905 pp. у селі відбулося кілька страйків селян. В село були введені війська, виступи селян придушили.
За мужність і відвагу, виявлені в боях з фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, 173 жителі нагороджені орденами й медалями СРСР.
У Бесідці народився П. В. Родіонов - український радянський фармаколог, заслужений діяч науки УРСР.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 22.04.2013, 08:52 | Повідомлення # 8 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Брилівка (до XVIII ст.- Буркатівка) - село, центр сільської Ради, розташоване по обидва береги річки Гнилого Тікича, за 12 км від районного центру і за 33 км від залізничної станції Жашків. Населення - 1419 чоловік. У селі знаходиться колгосп «Праця Леніна», земельні угіддя якого становлять 1784 га, у т. ч. орної землі - 1558 га. Вирощують переважно зернові культури. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво й рибне господарство (площа ставків - 100 га), городництво. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва орденами й медалями СРСР нагороджені 9 чоловік.
У Брилівці є восьмирічна школа, клуб, бібліотека.
Вперше в історичних джерелах Брилівка згадується в 1765 році.
В 1905 році в селі відбувся страйк батраків та селян-поденників.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, 148 чоловік нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу.
Поблизу села є залишки давньоруського городища.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 22.04.2013, 10:19 | Повідомлення # 9 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Василиха - село, центр сільської Ради, розташоване за 18 км від районного центру, за 39 км від залізничної станції Жашків і за 13 км від автостради Київ-Одеса. Населення - 830 чоловік.
У селі - колгосп ім. Чапаева, якому належить 2037 га землі, у т. ч. 1858 та орної. Є чотири ставки. Виробничий напрям - вирощування зернових культур і цукрових буряків. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Тракторист І. М. Матвіенко нагороджений орденом Жовтневої Революції.
У Василисі працюють восьмирічна школа, бібліотека, будинок культури.
Село засноване в 1786 році.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Понеділок, 22.04.2013, 14:56 | Повідомлення # 10 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Винарівка (давня назва - Войнарівка) - село, центр сільської Ради, розташоване за 8 км від районного центру, за 18 км від залізничної станції Жашків і за 0,5 км від автостради Київ-Одеса. Населення - 980 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Вишківське.
У Винарівці - центральна садиба колгоспу «Прапор комунізму», що має 2523 га землі,у т. ч. 2253 га орної. Виробничий напрям господарства-вирощування зернових культур і м'ясо-молочне тваринництво. Розвинуті птахівництво, садівництво, городництво. За високі виробничі показники 32 передовики колгоспного виробництва нагороджені орденами й медалями СРСР.
У селі є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека.
У XVIII ст. селяни Винарівки брали участь у гайдамацькому русі, 1855 року - в Київській козаччині. У травні 1905 року в селі відбувся страйк сільськогосподарських робітників, які працювали в поміщицькому маєтку. 1918 року поблизу села точилися жорстокі бої проти німецьких окупантів та їх наймитів. У квітні цього ж року селяни Винарівки і навколишніх сіл утворили бойовий загін, який брав активну участь у боротьбі з окупантами.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з гітлерівськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни, 93 чоловіка нагороджені орденами й медалями СРСР.
Поблизу села виявлено поселення доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Тут же знайдено посуд черняхівської культури (II-VI ст. н. е.).
Механiчне навантаження сiна в колгоспi «Прапор комунiзму», с. Винарiвка. 1969 р.
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 23.04.2013, 08:45 | Повідомлення # 11 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Гейсиха - село, центр сільської Ради, розташоване за 10 км від районного центру. Населення - 1628 чоловік.
У селі - колгосп «Авангард», що має 2435 га землі, у т. ч. 2337 га орної. Виробничий напрям господарства - вирощування зернових культур і цукрових буряків, розвинуте м'ясо-молочне
тваринництво. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 11 передовиків нагороджені орденами й медалями СРСР, в т. ч. П. Г. Боковенко - орденом Леніна.
У Гейсисі є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека. 1964 року в центрі села споруджено пам'ятник В. І. Леніну.
Уперше в історичних документах село згадується на початку XVIII ст. У 1768 році жителі села брали участь в Коліївщині. 1861 року вони виступили проти грабіжницької реформи і відмовилися визнати Положення 19 лютого. В 1905 році селяни Гейсихи приєдналися до страйку сільськогосподарських робітників, які працювали в поміщицькій економії.
За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 86 чоловік нагороджені орденами й медалями СРСР.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 23.04.2013, 12:22 | Повідомлення # 12 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Гостра Могила - село, центр сільської Ради, розташоване на автостраді Київ-Одеса, за 18 км від районного центру. Найближчі залізничні станції Біла Церква і Жашків - за 35 км. Населення - 1726 чоловік. Сільраді підпорядковане с. Любча.
В Гострій Могилі - центральна садиба колгоспу «Росія», що має 3384 га землі, в т. ч. орної - 3170 га. Вирощуються переважно зернові культури й цукрові буряки. Розвинуті м'ясо-молочне тваринництво, садівництво, городництво. За сумлінну працю 7 передовиків колгоспного виробництва нагороджені орденами й медалями Радянського Союзу.
В селі працюють середня школа, будинок культури, бібліотека.
Гостра Могила вперше згадується у документах кінця XVI ст. На території села є могильник, від чого й походить його назва. 1648 року жителі села брали участь у визвольній війні українського народу проти польських загарбників.
За мужність і відвагу, виявлені на фронтах Великої Вітчизняної війни, 139 жителів села нагороджені орденами й медалями СРСР.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Вівторок, 23.04.2013, 14:58 | Повідомлення # 13 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Журавлиха - село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від райцентру, за 42 км від залізничної станції Жашків. Населення - 1972 чоловіка.
У Журавлисі знаходиться колгосп «Червона зірка», який має 2301 га землі, в т. ч. орної - 2008 га. Виробничий напрям господарства - вирощування зернових культур і цукрових буряків. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво.
За успіхи в розвитку колгоспного виробництва 23 передовики нагороджені орденами й медалями СРСР, в т. ч. орденом Леніна - І. П. Богдан, Д. М. Корнієнко, О. П. Загоруйко, І. М. Поліщук, орденом Жовтневої Революції - О. Ф. Тропотяга.
У селі є середня школа, будинок культури, бібліотека.
Село було відоме вже на початку XVIII ст. Воно виникло на правому березі болотистої річки Цицілії, на місці городища часів Київської Русі. В селі збереглася невеличка дерев'яна церква-пам'ятник архітектури XVIII століття.
Навесні 1905 року селяни Журавлихи спалили поміщицьку економію. Багато учасників виступу було заарештовано.
За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 107 жителів села нагороджені орденами й медалями СРСР.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 24.04.2013, 12:34 | Повідомлення # 14 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Іванівка (до 1946 року - Янишівка) - село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного центру, за півкілометра від автомагістралі Київ - Одеса, за 25 км від залізничної станції Жашків. Поблизу села протікає невелика річка Тарган, притока річки Росі. Населення 2132 чоловіка. Сільській Раді підпорядковане село Багатирка. В околицях Іванівни досліджено великий курган доби ранньої та пізньої бронзи (III та початок І тисячоліття до н. ери).
Перші відомості про село припадають на 1750 рік, коли жителі Янишівки взяли активну участь у гайдамацькому русі, за що шляхетські карателі конфіскували у селян худобу, а багатьох з них засудили до страти. У 1774 році Янишівка перейшла у власність коронного гетьмана К. Браницького, жорстокого кріпосника. Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії (1793 р.) село залишилось у володінні Браницьких.
Розташоване на шляху з Білої Церкви до Криму, село зростало за рахунок переселенців - селян-утікачів. Крім українців, тут здавна проживали представники інших національностей, насамперед поляки, а також литовці, татари та інші. В середині XIX століття в Янишівці мешкало 1755 чоловік.
Поземельний устрій і повинності селян-кріпаків Янишівки відбиті у матеріалах інвентарної реформи і викупних документах. Так, за даними ревізії 1856 року в селі налічувалося 455 кріпаків чоловічої статі, 174 селянські господарства, з яких піших було 130, городників - 31, тяглих - 13 дворів. Земельний наділ піших становив 7 десятин польової землі, а тяглих - 14 десятин. Отже, більша частина селян була малоземельною.
Згідно з інвентарними правилами кріпаки відробляли панщину по 16 чоловічих днів за десятину, тобто по 112 піших днів на рік за користування наділом в 7 десятин і по 224 дні за 14 десятин наділу. Причому переважну більшість днів панщини кріпаки мали відробляти влітку (з 24 березня по 24 вересня). Крім того, кріпаки виконували повинності за користування присадибною землею, а також відробляли т. зв. згінні дні (ремонт доріг, гребель тощо). Панські економи і осавули жорстоко розправлялись з селянами, які не виконували повинностей.
Важкий соціальний гніт, що його зазнавали кріпаки, штовхав їх на боротьбу за волю, за скасування кріпосного права. Янишівці були активними учасниками Київської козаччини, за що зазнали репресій від царського війська.
За реформою 1861 року кращі землі села залишались у володінні Браницьких. Згідно з уставною грамотою 31 господарство городників польової землі не одержало. Пішим наділили по 7 десятин, а тяглим - по 14 десяти на господарство. Крім кріпаків, у Янишівці на час проведення селянської реформи налічувалося 172 господарства малоземельної шляхти, переважна більшість яких мала землі менше 1 десятини і лише окремі двори володіли 1-2 десятинами. На всі 172 господарства «вольно живущих» - постійних найманих робітників і службовців маєтку Браницьких припадало 104 десятини землі.
Викупна ціна за землю була дуже високою. За кожну десятину надільної землі селянин мав сплачувати по 2 крб. 70 коп., або відробляти щорічно 16 чоловічих днів. Навіть після зменшення в 1863 році викупних платежів на 20 процентів, за 1154 десятини землі янишівці повинні були протягом 49 років вносити до банку кожного року по 2339 карбованців. Таким чином, селянину доводилось сплачувати за наділ з присадибною землею від 17 до 30 і більше карбованців, що було непосильним тягарем. Тому недивно, що переважна більшість селян не могла повністю сплачувати викупні платежі і весь час лишалася перед казною в боргу.
На 1900 рік у селі налічувалося 464 двори, 2570 жителів. Усієї землі було 3249 десятин, з них 1644 належало поміщикам, 49 - церкві, 1300 - селянам. У володінні поміщиків і заможних селян знаходилися паровий млин, 5 вітряків і 3 кузні. Багато селян зовсім не мали землі, тягла, худоби, реманенту і були постійними наймитами поміщиків та сільських глитаїв. Чимало бідняків за безцінь виснажливо працювали в економії Браницького «Холодний яр», розташованій за 5 км від села, або на його ж кінному заводі у Янишівці. Підрядчики набирали, головним чином, фізично здорову молодь, а на такі роботи, як шарування і проривка цукрових буряків наймали здебільшого жінок та дітей, праця яких оплачувалась ще дешевше. Діти одержували за день лише по 5-10 копійок. Багато знедолених селян йшло на заробітки у Таврійську та Херсонську губернії.
Протестуючи проти жорстокої експлуатації, янишівці не раз порушували межі поміщицьких земель, рубали панський ліс, випасали сіножаті. Про це, зокрема, свідчить скарга графа Браницького за 1877 рік на ім'я царя Олександра II.
Революція 1905-1907 pp. мала широкий відгук серед бідняцьких мас Янишівки. Так, в середині травня 1905 року велика група селян-наймитів, що працювали в економії «Холодний яр», застрайкували, поставивши вимогу збільшити щоденну плату з 30 до 50 коп. Після відмови управителя задовольнити вимоги, вони кинули роботу і попрямували в Янишівку, знімаючи з плантацій цукрових буряків підлітків і дітей, які за 10 коп. цілий день збирали довгоносика. До янишівців приєдналися наймити з сіл Любчої, Гострої Могили. Згодом страйковий рух поширився на села Бесідку і Красилівку. Таращанський повітовий справник доповідав начальникові Київського губернського жандармського управління, що хвилювання селян Янишівки пов'язані із закликом революційних агітаторів силоміць відібрати поміщицьку землю і що ним «..виявлено 4 чоловіка, які займалися розповсюдженням різних за змістом прокламацій і брошур політичного характеру».Після поразки революції 1905-1907 pp. у Янишівці були проведені арешти активних учасників революційних виступів, поширювачів нелегальної політичної літератури, які закликали до повалення царизму й розподілу поміщицьких земель. Трьох із них - М. П. Драговоза, С. Н. Омельчука, Ю. А. Шевчука вислали під нагляд поліції у Вологодську губернію.
В наступні роки серед селян продовжувало наростати невдоволення аграрною політикою царизму, поширювались чутки про неминучість розподілу поміщицької землі. Після проведення столипінської аграрної реформи в Янишівці розшарування селянства посилилось. Куркулі скуповували землі бідних селян, які, вийшовши з громади, не могли самостійно вести господарство, розорялись і потрапляли в кабалу до глитаїв. Ряди сільського пролетаріату зростали. З 435 селянських господарств, переписаних у Янишівці 1912 року, понад 3/5 мали земельні наділи до 4 десятин. Характерно, що серед 124 господарств з наділом до 2 десятин, у 45 зовсім не було худоби. Одночасно 20 заможним господарствам припадало на двір по 9 і більше десятин землі.
Гнітила селян і духовна темрява. Клопотання жителів села відкрити однокласне сільське училище власті довго не задовольняли. Тільки в 1896 році на кошти селян була побудована церковнопарафіяльна школа. В 1908 році була відкрита двокласна школа міністерства освіти, де навчалися діти з Янишівки та навколишніх сіл. У ній працювало 3 вчителі, що навчали 5 груп. При школі була невеличка бібліотека на 150-160 книг. Але ходити до школи мали змогу тільки діти заможних селян, бо рік навчання коштував 6 крб. за учня, що в переводі на хліб становило 15 пудів.
Звістка про Лютневу революцію дійшла до Янишівки на початку березня 1917 року. В приміщенні школи відбулися багатолюдні збори, які вітали повалення царату, вимагали вирішення земельного питання. Коли ж селяни переконалися, що Тимчасовий уряд землі не дасть, вони намагалися розв'язати це питання самочинно. Так, у липні 1917 року селяни захопили луг, що належав кінному заводу Браницького, і почали випасати на ньому своїх коней. Граф викликав повітового комісара Тимчасового уряду, який зробив селянам «роз'яснення» і категорично заборонив порушувати межі панських земельних угідь. Для попередження подібних виступів у волость послали роту солдатів.
Санкт-Петербург
|
| |
| |
| Viktor | Дата: Середа, 24.04.2013, 12:36 | Повідомлення # 15 |
|
Генерал-майор
Група: Адміністратор
Повідомлень: 1972
« 11 »
Країна:
Статус: | Продолжение (Іванівка)
З великим піднесенням зустріли трудящі Янишівки перемогу Великого Жовтня. Радянська влада була встановлена в селі у січні 1918 року. Зразу ж був створений земельний комітет, який, керуючись ленінським Декретом про землю, взяв на облік поміщицькі землі, маєтки, ліси і приступив до розподілу їх серед селян.
8 квітня 1918 року село зайняли австро-німецькі окупанти. Селяни Янишівки одними з перших у Таращанському повіті підняли прапор повстання проти окупантів та їх гетьманських поплічників. 16 травня янишівці дали збройну відсіч німецьким карателям, які разом з гетьманцями вимагали повернення поміщику майна і худоби, грабували селян і чинили жорстокі насильства над мирним населенням. Повсталі вигнали з села окупантів, створили збройні загони і приготувалися до нових боїв, їх підтримали жителі Ставища, Ольшаниці, Луки, Гострої Могили та інших.
11 червня між повстанцями і німецько-гетьманськими загонами в районі Янишівки відбувся запеклий бій. Селяни забарикадували головну вулицю села возами, боронами, плугами і мужньо відбивали ворожі атаки. Вони мали одну гармату, захоплену в боях з гетьманською вартою в районі Жашкова. Ворог зазнав великих втрат. Але село внаслідок артилерійського обстрілу було майже повністю спалене. Багато жителів Янишівки у складі партизанського загону брало участь у боях за Рокитне, Таращу та інші населені пункти. У серпні 1918 року цей партизанський загін влився в Таращанський полк 1-ї Української радянської дивізії.
Влітку 1919 року Янишівку зайняли денікінці, в обозі яких повернулися поміщики і капіталісти. Визволили село від білогвардійців частини 12 армії. В кінці 1919 року вони очистили територію повіту і від куркульських банд Тютюнника, Зеленого.
Народна влада повела рішучу боротьбу проти недобитків куркульських банд, налагоджувалось мирне життя. Та весною 1920 року село захопили білополяки, але невдовзі були вигнані. На той час Янишівка входила до Кривецької волості Таращанського повіту. Головою Кривецького волревкому було обрано одного з перших комуністів Янишівки М. Г. Шпильківського. Боротьбу трудящих за утвердження і зміцнення Радянської влади очолив ревком. Велику допомогу в розгортанні цієї боротьби подали комуністи Тетієва.
У червні 1920 року в селі був створений комітет незаможних селян, головою якого став Д. Фареник. Комнезам провів велику роботу, щоб розгромити куркульські банди і утвердити Радянську владу, хоч, як повідомляв у своєму звіті інструктор Таращанського повітревкому, «працювати було дуже важко - куркульство чинило відчайдушний опір організації бідноти». Активними борцями за утвердження Радянської влади в Янишівці були комуністи. 1920 року утворився партійний осередок, а 1923 - комсомольська організація.
Будівництво нового життя доводилося розпочинати в надзвичайно важких умовах. Під час окупації були пограбовані і спалені майже всі господарства, село відроджувалося з попелу. Було взято на облік усю племінну худобу, реманент та інші матеріальні цінності колишньої економії «Холодний яр». В 1922 році організовано радгосп, який існував до 1936 року. Господарство спеціалізувалось на відгодівлі свиней. В 1924 році в селі було створено кредитне товариство, яке піклувалось про розширення площ посівів цукрових буряків та їх врожайність, допомагало селянам купувати в кредит реманент, сортове насіння тощо. Але в селі ще зберігалися господарства куркулів і непманів, які тримали в своїх руках млини, крамниці, олійні.
На 1926 рік у Янишівці налічувалося 690 господарств, проживало 3032 чоловіка. В селі функціонували 2 кооперативи, 7 державних і приватних крамниць, 4 млини, 2 драчі, налічувалося 52 кустарі (кравці, шевці, бондарі, кушніри, ковалі та ін.). В 1929 році за ініціативою комуністів відбулось об'єднання селян у ТСОЗ «Досвід». Першими його членами були селяни-бідняки. В 1930 році на базі ТСОЗу створено артіль «Новий шлях», яка в 1931 році стала називатись ім. Комінтерну. Інша артіль, створена в тому ж році (згодом вона одержала назву - ім. XIV-річчя Жовтня), об'єднувала 90 господарств бідняків та середняків. З 1933 року в артілях стали працювати перші трактори із Ставищенської МТС.
У роки колективізації йшла запекла боротьба з куркулями, які перешкоджали колгоспному будівництву, зривали виконання сільськогосподарських робіт, поширювали різні ворожі чутки. В січні 1932 року районна газета «Червоний колективіст» писала про Янишівку: «Вся куркульська «братія» спрямовує роботу на зрив хлібозаготівель, на зрив організаційно-господарського зміцнення колгоспу». У грудні 1932 року виїзна сесія Київського обласного суду розглянула справу куркульсько-петлюрівської зграї, що звила собі кубло в Янишівці і своєю шкідницькою діяльністю, згноївши й розбазаривши колгоспне збіжжя, зірвала виконання плану хлібозаготівель, намагалась розвалити колгоспи. Найзапекліших ворогів було покарано.
Комуністи Янишівки, що 1934 року об'єдналися в окрему сільську парторганізацію, провели діяльну роботу щодо організаційного зміцнення колгоспів і добилися їх злагодженої роботи. З кожним роком зростали ряди передовиків праці.
На 1940 рік артілі села стали міцними, забезпеченими всім необхідним реманентом колективними господарствами. Лише в колгоспі ім. XIV-річчя Жовтня було 5 тваринницьких ферм; працювало 8 тракторів, 8 вантажних автомашин.
Неухильно поліпшувалась охорона здоров'я трудящих. В 1921 році у селі відкрито медичну амбулаторію, а в 1935 році - лікарню, яку обслуговували понад 10 медпрацівників.
За роки Радянської влади великі зрушення сталися в культурному житті села. Відкрилися клуб, бібліотека, Була проведена велика робота по ліквідації неписьменності. Почала працювати двокласна початкова школа, яка згодом реорганізувалася в чотирикласну, а 1927 року - в семирічну трудову школу. У 1935 році на її базі створено середню школу, при якій відкрито вечірню школу для дорослих. Збільшився педагогічний колектив школи. Якщо в 1930 році у Янишівці працювало 15 учителів, то в 1940 році - 28. Багато сил до становлення культурного життя села доклав уродженець Янишівки, видатний український фольклорист і композитор П. Д. Демуцький (1860-1927 pp.).
Мирну працю радянських людей порушила німецько-фашистська навала. 18 липня 1941 року загарбники вдерлися в Янишівку. Запанував кривавий окупаційний режим. Фашисти пограбували і зруйнували колгоспи, культурно-освітні заклади. Приміщення школи вони перетворили на склад, знищивши все шкільне обладнання, закрили клуб, бібліотеку, лікарню.
Та радянські люди не скорилися ворогам. Вони саботували заходи загарбників, відмовлялися здавати худобу, виконувати роботи, всім, чим могли, допомагали радянським партизанам. В складі партизанського загону ім. Чкалова, що діяв на території Ставищенського району, мужньо билися з ворогом жителі Янйшівки Г. С. Голембівський, О. П. Драговоз, В. X. Драговоз, М. С. Бомко, І. Я. Легкий та інші. Велику допомогу партизанам подавали зв'язківці - комсомольці Л. Д. Савицька, М. Г. Савицька, О. Д. Кирилюк, М. Г. Бомко та М. П. Бомко. Самовіддано діяла партизанська зв'язкова вчителька . Г. Білорус, мати п'ятьохдітей. Майже під носом у гітлерівців вона розповсюджувала листівки, виконувала бойові завдання, переховувала і лікувала у своїй хаті поранених партизанів.Партизани нещадно знищували фашистів, перешкоджали вивозити награбоване майно, забирати молодь на каторжні роботи до Німеччини. 31 грудня 1943 року великий каральний загін окупантів поблизу села в лісі Ціцілія атакував табір партизанського загону. Гітлерівці оточили будинок лісника, де перебували поранений командир загону І. Д. Карташов та партизан О. М. Рябков. Відважні партизани прийняли нерівний бій і відстрілювалися аж поки їм на допомогу не наспіли товариші з загону і не розгромили карателів. У червні 1943 року в селі стала діяти підпільна група на чолі з І. В. Воззбранним. Згодом вона влилася до партизанського загону ім. Чкалова.
Під час відступу німецько-фашистські загарбники готувалися вчинити над жителями криваву розправу, а село спалити. Та вони не встигли здійснити свого злочинного наміру. В ніч на 2-е січня 1944 року частини 240-ї стрілецької дивізії 38-ї армії 1-го Українського фронту визволили село від німецьких загарбників. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 168 жителів села. Понад 250 уродженців Янишівки за бойові подвиги удостоєні урядових нагород.
На польовому станi тракторної бригади колгоспу «Прогресс», с. Iванiвка. 1969 р.
 
Будинок культури, с. Iванiвка. 1969 р.
 
Санкт-Петербург
|
| |
| |
Нові повідомлення
· 
Особисті повідомлення()
· 
Учасники
· 
Правила форуму
· 
Пошук
· 
